Передвиборна повінь: меценацтво по-тернопільськи

Якщо повені так чи інакше, мають дедалі більшу тенденцію сьогодні повторюватися, то когось та таки мусить вчити і спонукати бодай робити певні висновки, як от заздалегідь бути готовими до масових розливів річок і, відповідно, їх очищати, поглиблювати русла, зміцнювати берегоукріплення, в містах дбати про належні водовідводи, збірники, стоки, відповідно впорядковану каналізацію, дороги, заздалегідь накопичені належні запаси будівельних матеріалів, необхідних продуктів на час біди, питної води, передбачені на це кошти в місцевих бюджетах. Але схоже для наших політиків повінь – це черговий шанс показати людям свої небайдужість до чужого лиха, вміння вкотре продемонструвати неабияку господарську «хватку» та діловитість, а відтак може й відкроїти шмат компенсаційного пирога, призначеного для постраждалих від стихійного лиха.

Сказане може видаватись голослівним, однак проста «мужицька» філософія і не складне порівняння, кажуть на нашу користь. Скажімо, на Заході в кожному окремому випадку з наближенням паводків, приміром,  далеко загодя вкладають кошти в потерпілі раніше регіони, належно будують дамби, передбачають на можливе відселення відповідні житлові масиви, планують на рівні урядів потрібні дотаційні ресурси на відшкодування збитків фермерам, меріям великих і малих міст, які опинялися в зоні лиха. Зрештою, не дарма побутує у європейців приказка, що, мовляв, ми не такі багаті, щоб робити щось абияк. Звичайно, тут ідеться про те, щоб повторно не вкладати кошти чи то у ремонт доріг,  який в Україні систематично ремонтують, але кращими вони, на жаль, не стають, а чи то в будівництво мостів, дамб, які чомусь у нас, після відступу стихії, залишаються недобудованими, берегів рік і річок, які уже щорічно розливають свої води та несуть щораз більшу небезпеку цивільному населенню.

З великої води, будьмо справедливими, уже давно зробили правильні висновки тільки прості люди. Вони завбачливо намагаються уникнути повторного лиха. І тільки, коли вже нікуди діватись, покладаються на місцеву владу. А для останньої, як ми вже говорили, повінь, буревії, снігопади, у ряді випадків, реальний шанс «вижебрати» якусь копійчину до «худенького» бюджету міста, села та добра можливість з цього приховати щось для себе (спробуйте потім відшукати й доказати, що на місці залишків сяких-таких кашиць, призначення яких – надійно відгороджувати береги від бурхливої води, не вкладені були значні кошти).

Так, кожна повінь робить мудрішими й політиків. Вона, треба віддати належне, дає їм окремі уроки. І якщо прості люди називають її бідою, то це, напевне, аж ніяк не стосується більшості чиновників, які сидять у кріслах сільських, селишних і міських голів.

Варто побувати у зонах підтоплень, наприклад, чи то на Тернопільщині, а чи на Закарпатті, Івано-Франківщині чи Буковині та побесідувати з місцевими мешканцями, щоб зрозуміти: негаразди та стихія людям в поперек горла. Скрізь – одні і ті ж нарікання. Те ж  почуєте і з уст чиновників – останні й собі нарікають та кожен раз кажуть, що вже  набридла та робота і вони (їй Богу!) готові зняти «старостівського» капелюха… А ось останні й справді лукавлять.

Мабуть, щось велике  мало б в лісі здохнути, щоб так сталося. Як свідчить наша українська практика, таке трапляється з посадовцями відповідного рангу тільки після того, як людям добряче остогидне їх бездіяльність і вони не підтримають ці кандидатури на чергових виборах. Тож за усіма уроками логіки, щоб людям сподобатись, майбутні кандидати, на згадані посади сільських, селишних та міських голів, роблять все, що не забороняється законом. І, навіть, більше… Одні, дарують школам, перед виборами, комп’ютерні класи, інші – з «барського плеча» – щедро роздають «на ліво і на право» земельні наділи, які раніше не належали до неужитків, треті ж (не переслідуючи ніякої мети) – проявляють жертовну благочинність, стають частими «Миколаями» у місцевих лікарнях, будинках перестарілих, сиротинцях, багатодітних сім’ях. Це можна тільки вітати.

Якщо за подібними вчинками не ховаються особисті вигоди  – чи то можливості набути більшого авторитету у виборців, чи то  зміцнити та відновити політичний імідж  –  то хай би так було. Але було би завжди, в щоденній праці, в благородних вчинках, готовності робити все так, щоб приносити максимальну користь мешканцям, оточуючим, всім, хто покладається на цих людей, довіряє їм називатися, як колись казали в Галичині, старостами і носити капелюх не для того, щоб всі бачили, що «пішли пан війт».

Вцілому, міська влада Тернополя не є якимось винятком, або ж прикладом суто європейського зразка у господарюванні в Україні. Проблемних дір у перспективних планах міста чимало, як і упущень та недоліків до їх розв’язання. Пригадаймо, ще не вирішені  досі гострі дилеми з вивезенням та утилізації сміття, переробки твердих побутових відходів, впорядкування каналізаційної мережі, міських водопроводів, налагодження і будівництва  доступного житла, створення дотаткових робочих місць та, насамкінець, розв’язанням не менш вагомого питання для тернополян – підняття рівня заробітної плати вцілому (на разі, як свідчить статистика, тут її рівень залишається найнижчим в Україні).

Отже, владі Тернополя є до чого докластися. І, безперечно,  вона не дрімає: щось, а таки робить. Проте в багатьох випадках, як видається більшості мешканців, пора б уже було досягнути логічного завершення. Схоже, однак, що тут ще не прийшла та повінь, яка змусила б розсунути теплі крісла, виштовхнула б інертність чиновників, спонукала б їх робити в місті все так нагально і досконало, як, приміром, у власному дворі чи маєтку.

В той час, коли у ряді районів Тернопілля (Борщівському, Бучацькому, Заліщицькому та  і Монастириському) постраждалих від стихії відселяють, місто не зазнало такого ущербу, а, отже, казна не схудне на одну із чільних статей бюджету. Та й міському голові Роману Заставному і владі міста в цілому не доведеться сушити голову над тим, як відновити звичний буденний ритм народно господарського комплексу обласного центру, відшуковувати додаткові кошти на усунення збитків. Цими глобальнішими і об’ємнішими питаннями переймається нині новопризначений губернатор області Михайло Цимбалюк. А мер Р. Заставний, в силу своїх повноважень, заклопотаний тими питаннями, які дозволяють місту жити повноцінним на сьогодні (виходячи з того, що маємо) життям.

Так, уже не за горами вибори сільських, селишних і міських голів. Про легітимність нині діючих уже ніхто не говорить: ані політики, ані прості люди. Проте, в усіх вони на думці. А тому кожен, хто бачить себе у кріслі місцевого голови (у нашому випадку і мер Тернополя Роман Заставний, який представляє партію «За Україну!», один з лідерів якої є В’ячеслав Кириленко), помітно активізують свої дії на політичному поприщі. З свого боку, вочевидь, не збирається покидати займаної посади і пан Заставний. Інша річ, чи висловлять йому довір’я тернополяни в черговий раз. Однак, кілька місяців, які залишаються до визначеного дня, дають йому і не тільки можливість проявити себе, нагадати, що крісло міського очільника «не порожнє». Не беремося судити і аналізувати те, як попрацював відведений Конституцією термін тернопільський голова. Однак дещо з його дій, не може залишитися непомітним для городян.

Не так давно, 29 квітня цього року, з власної ініціативи родина Заставних – Роман та Оксана – подарували місту  (ні, не громадську лазню, ані спортивний дитячий майданчик в одному з мікрорайонів), а чудову скульптурну композицію під назвою «Пара лелек», архітектор якої – киянин Сергій Лебединський. Треба віддати належне, майже триметрові фігури із бронзи і справді гармонійно вписалися в архітектурний ансамбль міста в його центрі – вони стали прикрасою входу до парку ім. Т. Шевченка, недалеко від пологового будинку. Скільки коштував цей задум меру – невідом та й неважливо. Адже суть в іншому – в тому, що чиновник намагався щось привнести до міста власним коштом. Багатьом це сподобалось. Попри те, не мала кількість тернополян, які за межею малозабезпеченості, схильні вважати, що радше б в такий час мер скерував власні кошти на адресну допомогу онкохворим, дітям-сиротам…

Зрештою, така різнополярність в думках не перешкода для людини, яка поставила собі за мету весь час нагадувати про свою безпосередність, амбітність, індивідуальне бачення меценатства. Адже не виключено, що подібний вчинок Заставного спонукає когось з багатіїв Тернополя, в тому числі і майбутніх кандидатів на посаду мера міста, розщедритись і обдарувати нужденних, збагатити раціон харчування в котрійсь із міських лікарень тощо.

Кожен має на це свої погляди і право. Нинішній мер свій прагматизм і свою господарську діяльність пов’язує, передусім, з власним баченням індивідуальності господарника. А тому й не втомлюється нагадувати про свою безкорисливість. Піар це, чи перед виборна «повінь фантазій», а чи справжні  жертовні наміри – скажуть люди потім.

Нещодавно Заставний знову нагадав про себе місцевим жителям. На цей раз міський голова уже говорить про більш серйозні наміри, до речі, теж пов’язані з водою. Якщо більш конкретно, то мова йде про бажання мера збудувати міні-ГЕС у парку “Топільче" за власні кошти: «Я розчарую своїх опонентів: гідроелектростанція таки буде цього року, - запевнив міський голова. - Дуже багато людей можуть розповідати, як це треба зробити. Але насправді, як побудувати таку міні-ГЕС, не знав ніхто. Тому ми довго працювали із цілою групою фахівців техуніверситету. Зробили комплексні дослідження із будівництва електростанції. Роботи відбуватимуться у два етапи. Велику ГЕС ми будувати не ризикуємо. Йдеться лише про міні-електростанцію», – подає конкретну цитату голови  «20 хвилин».

Безумовно, для Тернополя це непоганий подарунок, адже дана міні-ГЕС даватиме 5 кВт електроенергії, що дозволить освітити уночі весь гідропарк. 

Взагалі, саму електростанцію планують спорудити на місці коліс декоративного водяного млина. За задумом, її помістять у рів. І, як стверджує сам голова, - це ще не все, бо сама основа міні-ГЕС займатиме площу 6 на 6 м. Верхня ж частина вдвічі більша - 12 на 12 м. На  майданчику (під електростанцією)  ще й кафе дитяче буде! Безумовно, приваблюватиме воно також і туристів, адже тут не тільки можна буде перепочити, випити філіжанку кави, але й через спеціальне засклене віконце, поспостерігати, як «дихає» це чудо-міні-ГЕС та побачити механізм всередині установи. А загалом ця електростанція, потужністю у 5 кВт, дозволить освітлювати весь гідропарк, на балансі якого 200 лампочок. Це, звісно, важливо, бо сьогодні парк практично не освітлюється.

В цілому даний проект – досить дороге задоволення (як для власної кишені), оскільки, приміром, вартість самої турбіни міні-ГЕС коштуватиме приблизно 15 тис. дол.

До всього додамо, що  за  задумом  розробників,  в  залежності  від  пори  року,  міні-ГЕС  «дармувати»  не  буде:  влітку  –  кондиціонуватиме  територію  парку,  а  взимку,  що,  мабуть,  сподобається  тернополянам,  –  працюватиме  ще  й  на  підігрів  лавочок.  Тож,  нарешті,  бажаючі  зможуть   посидіти  з  комфортом.

На разі  Роман Заставний запевнив, що фахівці вже виготовили передпроектну документацію електростанці і тепер над нею працює міське водне господарство.

«Якщо цей проект вдасться успішно втілити і він доведе свою ефективність, ми зможемо повернутися до ідеї з будівництва більшої електростанції, безпосередньо на дамбі Ставу, – зауважує Роман Заставний. – Нині ж ми пішли таким шляхом: потужності у 5 кВт – досить, щоб подати безкоштовну електроенергію для парку».

В який термін це буде зроблено – до виборів чи після – поки невідомо. Власне, городяни можуть хіба що здогадуватися. Якщо не здійсниться цей задум мера до виборів, а, ймовірно, що так може бути, то, мабуть, прихильники і всі, кому хотілось би проект побачити в ділі, будуть змушені (чи то мали би?!) надати таку можливість  міському голові й долучать свої голоси на користь обрання діючого очільника міста на повторний термін. Як бути іншим – не знаємо. Не нам за них вирішувати…

Вибори ж – як велика повінь: приходить бурхливо, неспокійно, а потім – влягається…

Ірина Пилипів, «ОстроВ»